Семінари

20.12.2013 р. в Чумаківській школі Дніпропетровського району відбувся районний семінар вчителів історії на тему "Інструменти сучасного вчителя історії".

             

Обласний науково-практичний семінар:

                         «Родинна пам’ять про війну».

Відповідно до Указу Президента України від 19 жовтня 2012 р. № 604/2012 «Про заходи у зв'язку з відзначенням 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» на базі Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти 17 жовтня 2013 року відбувся обласний науково-практичний семінар: «Родинна пам’ять про війну».

          Семінар було проведено для методистів історії, керівників районних (міських) МО вчителів історії та суспільних дисциплін, вчителів історії та учнів-старшокласників середніх загальноосвітніх шкіл, педагогічної громадськості.

          Від Дніпропетровського району участь у семінарі брали:

- Тимощенкова Мирослава Василівна,  вчитель історії КЗ Сурсько-Литовська СЗШ. Тема доповіді: «Герої-освітяни Дніпропетровщини у захисті Вітчизни».

 - Котова Юлія Григорівна,  вчитель історії КЗ Новомиколаївська СЗШ. Тема доповіді «Внесок дніпропетровчан у перемогу над фашистськими окупантами».

          Виступ Тимощенкової М.В. розміщено на сайті завідуючої навчально-методичною лабораторією суспільних дисциплін кафедри гуманітарної освіти ДОІППО Людмили Базилевської у розділі «Народна пам’ять: ХХ століття».

Матеріали обласного  науково-практичного  семінару:

                                      «Родинна  пам’ять  про  війну»

Вчитель історії Сурсько-Литовської СЗШ Дніпропетровського району

  Тимощенкова  Мирослава Василівна «Герої-освітяни  Дніпропетровщини у  захисті  Вітчизни». 

                                                                                       Життям  своїм  чистим  -  у  бурі  й  вогні.

Життям  ви  утвердили  й  сонце  над  краєм.
Ви  -  святість  сердець  на  священній  війні.
 Ви  смерть  подолали  -  вам  смерті  немає…
Гафур  Гулям,  1945р.

             У  червні  1941  року війна  увірвалась  в  міста  і  села  України,  непроханою  гостею  зайшла  до  кожної  оселі.   З  мужністю  і  вірою  в  перемогу  наш  народ  відстоював  свою  землю.  Битва  за  Україну  була  довгою  і  тяжкою.  А  самою  значною  -  битва  за  Дніпро. 

 На території  нашого  села  (с.Сурсько-Литовське,  Дніпропетровський  район)  також  проходили  бойові  дії.  Багато  наших  односельчан  стали  на  захист  Вітчизни.  307  із  них  полягли  на  фронтах  Великої  Вітчизняної.  21  розстріляли  під  час  окупації.  Серед  них  був  учитель  Сурсько-Литовської  середньої  школи  Карнаух  Петро  Петрович.

Ті, хто  сіяли  “розумне, добре, вічне”,  одягли  шинелі…

Серед  них  -  Михайлова  Ганна  Никифорівна. З  самого дитинства  вона   мріяла стати вчителем. І ось мрія здійснилась. Пропрацювала перший рік у школі і на канікули приїхала до батьків. Тут і застала її звістка  про війну. Із    спогадів Ганни  Никифорівни про  початок  війни:  «По  всему  селу  раздавался  крик,  плач,  выливающий  боль  страшной  разлуки,  неутешного  горя,  несчастья…  В  селе  остались  женщины,  дети,  старики  и  подростки.

Я  была  вызвана  телеграммой  на  место  работы.  Днепропетровск  уже  бомбили,  когда  я  уезжала  с  родного  села  и города.

Сердце  мое  обливалось  кровью,  когда  радио  принесло  весть  о  том,  что  28  августа  1941  года  Днепропетровск  был  сдан  немцам.»

Вона була евакуйована у Ставропольський край. У травні  1942  року  мобілізована  в армію. Вчилася у школі зв’язку, направлена у діючу армію. У серпні 1942 року разом із військовими відступала з Північного  Кавказу в Грузію  по вузькій  військово-грузинській дорозі. Звідти армія пішла у наступ.  Звільняли Кавказ, Кубань, потім Україну. Новий 1944 рік зустрічали у звільненому Києві. А далі визволяли Житомир, Львів, польські міста. Дійшла зі своїм полком до річки  Одер. Тут у Польщі їх застала Перемога. У 1945 році дивізію  демобілізували і Ганна Никифорівна повернулася у рідне село.

Вона працювала вчителем у школі, яку закінчила до  війни.  Багато років віддала роботі на освітній ниві.  До цього святкового дня Ганна  Никифорівна  не дожила.  Сьогодні в селі мешкають її діти та онуки.

Ор’єв Віктор Никонович виріс  у   Сурсько-Литовському.  З дитинства його  все цікавило. В школі не  було  жодного гуртка, якого  б  він не  відвідував. Та найбільше  любив  художній  і музичний. Після закінчення  школи мріяв вступити до Дніпропетровського художнього училища.  Але  війна зламала  всі юнацькі  плани.  Він допомагає  евакуювати  колгоспне добро  в  Сталінградську область  і  в жовтні  1941  року  вступає  до військового училища.  За прискореною програмою  закінчує його  і  в  званні молодшого  лейтенанта  направляється на  Сталінградський  фронт.  Взимку  1943  року  в запеклому бою мав  поранення, контузію і  потрапив  у  полон. Був  у  німецькому концтаборі  поблизу  кордону із Францією. З  групою  полонених  офіцерів здійснили  втечу  на  французьку територію.  Селяни допомогли   зв’язатись  із  рухом  опору.  Далі -  партизанський  загін  Маки. Брали  участь  у  боях  і  диверсіях.  Перемогу  зустрів  у м. Марсель.

Після  війни  20 років працював  у  рідній   школі.

Гаврилов  Володимир  Микитович в ряди Радянської армії вступив у 1943 році. Після нетривалого навчання був відправлений у Польщу. У 18 років отримав медаль «За визволення Варшави», брав участь у боях за Прибалтику, форсував Віслу, брав участь у взятті Берліна.. Удостоєний багатьох нагород і подяк від командування. Після закінчення війни продовжував військову службу. У 1950р. при виконанні службових обов’язків був тяжко поранений. Демобілізувався і понад 30 років  кожного ранку в один і  той же час відчиняв він шкільні двері. Володимир Микитович працював у Сурсько-Литовській СШ діловодом.  Завжди відрізнявся охайністю, своєчасністю виконання будь-якої роботи… Нагороджений медаллю «За доблесну працю».

Бичкова  Андрія  Михайловича всі знали  як учителя доброго, але суворого, вимогливого, принципового завуча та директора школи. Турботлива людина. Ніхто й ніколи не чув від нього  незадоволення, скарг. А доля  його  не  була  легкою. Тільки по тому, як тяжко спирався він на палицю, можна було здогадатися, який нещадний біль від поранень в ногу він відчував кожної хвилини. Давалася взнаки війна. Андрій Михайлович був солдатом у бою і залишався у мирний час  солдатом у праці. Він був яскравим прикладом для учнів і вчителів нашої школи.

Іванов  Іван  Іванович в  1939  році,  закінчивши школу, вступив до Криворізького  педагогічного інституту. Та  в  повітрі  вже  пахло  порохом. І коли розпочалися  воєнні  дії  з  фінами,  він  звернувся  до  воєнкому  з проханням   направити  його  в діючу армію. Іван  Іванович потрапив на  Карельський  перешийок на  лінію  Маннергейма кулеметником. Після фінської він відбуває  на  Західну Україну,  а  потім  у  Брестську  фортецю  на  форпост  № 5  на  Бузі. Із  спогадів  Івана  Івановича:  «Война  1941-45  годов  началась  для  меня  в  4  часа  утра  22  июня  1941  года  в  укрепрайоне  Брестской  крепости,  где  я  был  солдатом  44  стрелкового  полка.  С  боями  отступали  и  под  г.  Минск  при  попытке  выйти  из  окружения  7  июля  1941  г.  я  попал  в  плен.

10  апреля  1943  года  по  выдуманной  мной  фамилии  Чекакинов  Николай  Иванович  я  совершил  побег  из  военнопленного  лагеря  г. Новая  Вена  (Австрия).  У  Чехословацкой  границы  был  пойман,  доставлен  в  Зальцбургскую  тюрьму,  откуда  гестапо  отправило  меня  в  концлагерь  Дахау,  где  меня  определили  в  рабочую  команду  «Прецефикс»».

Коли  війна  добігала  кінця,  росіян  і  німців  повинні  були  розстріляти  в  горах  Баварії.  Та  у  відчайдушну хвилину  в’язні  роззброїли  гестапівців  і  залишилися живими.  В’язень  під  номером  47066 знову  став  солдатом. Демобілізувався  в  1946  році.  Закінчив Криворізький педінститут  і  все  своє  життя  пропрацював  у  Сурсько-Литовській  середній  школі,  багато  років  - директором. Та  спогади  про  війну  не  відпускали.  Приймав  дорогі серцю вітання…   Часто  від  колективу  меморіального  комплексу  «Брестська  фортеця-герой».  Іван  Іванович  побував  у  Брестській  фортеці  у  50-у  річницю  героїчної  оборони.  Сьогодні  ветерана  немає  поруч  з  нами,  але  живуть  його  справи,  пам’ять  про  нього.

Ми  пам’ятаємо  ту  війну… Пишаємося своїми земляками, які захищали Вітчизну. З радістю зустрічаємося з ветеранами. Пам’ятаємо про тих, хто віддав життя заради миру.

Шкільний  історико-краєзнавчий музей, який створювали  кілька  поколінь  вчителів і учнів, має в експозиції  експонати, що розповідають про війну.  І  хоч  багато  років  минуло,  земля  поступово  звільняється  від  воєнних  трофеїв,  поповнюючи  музей  кожного  року  чимось  новим.   А  із  сімейних  архівів  все  ще  надходять  фронтові  листи-трикутники,  фото,  спогади,  нагороди.

Вдячні  односельчани  кожного  року  на  День  Перемоги  збираються  біля   меморіального  комплексу села…  Урочисте  свято  стосується  кожного.  Ми  вшановуємо  ветеранів  і  згадуємо  тих,  кого  забрала  війна.  Сюди  приходять  діти,  онуки,  правнуки.  Тож  пам’ять  жива.

Готуючись  до  виступу,  я  використовувала   матеріали,  зібрані  в  історико-краєзнавчому  музеї  школи:  це  фотографії;  спогади,  записані  ветеранами;  записи  учнівських  експедицій.  Розпитувала вчителів  старшого  покоління,  які  працювали  разом  з  ветеранами.  Користувалася  Інтернетом.  

Робота на VІ  етапі (2013 -2015рр.)обласного проекту «Народна пам’ять: ХХ ст.» на тему : « Родинна пам'ять про війну»

Вчитель історії Котова Ю.Г КЗ Новомиколаївська СЗШ Дніпропетровського району

Робота на VІ етапі даного проекту присвячується 70 - річчю визволення Дніпропетровщини від фашистських окупантів, 70 - річчю визволення України від німецько фашистських загарбників та 70- річчю великої Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Тема Великої Вітчизняної війни складна і багатовимірна.

Сьогодення вимагає:

•       нових підходів та методологічних засад у вивченні і впровадженні даної теми в процес навчання і виховання молоді;

·        «олюднення» історії через інтерес до людини, до мікроісторії;

·        привертати увагу не до історії воєн, а до повсякденного життя, не до героїчного,          виняткового, а до « буденного героїзму»;

Науковці, дослідники закликають нас до переосмислення певних історичних подій і до нового, неупередженого погляду на них.

Саме такий підхід став підґрунтям в роботі над обраною темою: «Внесок дніпропетровчан у перемогу над фашистськими окупантами». Формуючи історичну пам'ять учнівської молоді через активну позицію громадянина наша мета сьогодні показати, що доля кожної людини є складовою історії нашого українського народу.

      В нашій школі тема Великої Вітчизняної війни була і є визначальною в навчально-виховному процесі.

Факти, які викарбовуються в пам’яті:

З Новомиколаївки пішли на фронт в різний час 165 чоловіків і 4 жінки. 15 вересня 1941 року в село вдерлися німці, почалися розстріли, катування вигнання в рабство. Відірвали від рідного дому 17 молодих дівчат та хлопців, які  примусово були вивезені до Німеччини, з них 3 перебували в німецьких концтаборах. На території села є Братська могила, в якій поховано 7 вояків. У 80-х роках, завдяки пошуковій роботі учнів школи, були встановлені прізвища загиблих воїнів та знайдено родичів одного із загиблих.Традиції школи спрямовані на вшанування загиблих воїнів та тих, хто повернувся з війни, це:

•              Вахта пам’яті біля Братської могили;

·        Дні партизанської слави;

·        акції « Турбота», « Добрий ранок, ветеране!», « Милосердя» та ін.;

·        походи, екскурсії по містах бойової Слави земляків( хутір Високий, с. Військове, м. Дніпропетровськ, Новомосковські ліси  та ін.

·        особлива традиція  ̶  Факельний рух  до дня визволення Дніпропетровська та Новомиколаївки (25 жовтня о 18:00 учні, вчителі,  односельчани разом з ветеранами прямують до Братської могили, де вшановують пам’ять всіх воїнів, які визволяли Дніпропетровщину);

Проекти, над якими працювали останнім часом:

І. Проект « Ми пам’ятаємо!»

 (Створення книги спогадів наших земляків, учасників бойових дій,про Велику Вітчизняну війну).

Мета проекту:

§  зберегти історичні джерела – спогади ветеранів – для наступних поколінь;

§  дослідити зміни « формату спогадів» ветеранів у 70-х рр. ХХ ст. та в останні десятиліття (2003-2013 рр.).

Книга « Ми пам’ятаємо!»  ̶  це результат пошукової роботи учнів багатьох поколінь школи, а саме : ретельне вивчення спогадів  ветеранів, які були зібрані школярами 70-х рр. до альбому   разом із світлинами. Спогади ветерани писали власноруч. Знайдений матеріал вражав. На сьогоднішній день в нашому селі залишилося тільки  2 ветерани, учасники бойових дій. А тут ми тримаємо в руках документи 40 – річної  давнини. Учні запропонували  оновити  цей матеріал, осучаснити його та поповнити новими спогадами, які були записані вже в 2000-х  рр.  і додати відеоматеріали  про земляків - ветеранів, створений напередодні 60-річчя Перемоги та ін.

Ще в процесі створення збірки стало очевидним: те, про що писали і згадували 40 років тому, істотно відрізняється від сучасних спогадів учасників бойових дій, вони більш реалістичні. Відчувається формування світогляду за часів Радянського Союзу  і в наш час.

  « Мы стремительно начали наступать и освободили станцию Лозовую, Синельниково, из Синельниково пошли и вышли к Днепру, в районе Днепропетровска»  

                                                    Ткаченко І.П. ,учасник  бойових дій (1972р.)

« Комбат бросил свою машину и бежал на других машинах  со своим штабом. Мы остались с одной машиной и пулеметом: два офицера и десяток солдат…»

                                                 Коваленко М.І. ,учасник  бойових дій (2003р.)

« Патриотизм во мне воспитали партия и комсомол…»

                                                      Балаш  П.Т., учасник  бойових дій (1972 р.)

« Как только был наведен мост через Днепр, все ушли в укрытие. На мосту остался дежурный взвод лейтенанта Коростыня. Сразу же в небе появились вражеские бомбардировщики и истребители, шедшие на бомбежку моста. Леня Коростынь снял пилотку , повернулся к нам и, помахав  пилоткой,  попрощался с нами. Уйти от моста его взвод не имел права и он понял, что это конец...»

                                                  Коваленко М.І., учасник бойових дій (2003р.)

Ця збірка може викликати різні емоції, але вона не може залишити нас байдужими!

 В результаті вивчення писемних джерел ми також дізнались про бойовий шлях та долі наших земляків в роки війни:

 Багато односельчан полягло на хуторі Високе Софіївського району;

 Працювали в блокадному Ленінграді;

 Брали участь в партизанському русі в Білорусії;

 Були учасниками Курської битви;

 Визволяли Польщу,Чехію, Австрію, Болгарію; 

ІІ. Проект « Визволитель»

(створення відеофільму про нашого земляка, учасника бойових дій, полковника в запасі Ткаченка Івана Павловича)

Мета проекту:

  -         показати, що доля кожної людини є складовою історії нашого народу

  -         урізноманітнити  навчальний матеріал  та види  інформації,  з якими учень працює;

  -       створити та застосувати  власну наочну базу.

Фільм « Визволитель» про людину – легенду,  він пройшов всю війну, є яскравим прикладом людини-воїна, свідка воєнних історичних подій. Це людина, яка перша увійшла в своє рідне село Новомиколаївка як визволитель.

ІІІ. Проект «Історія однієї речі»

(пошук експонатів до музею родинних реліквій).

Мета проекту:

-      -   ознайомитися з пам’ятками, що зберігаються в родинних архівах, старими листами, документами, фотографіями;

-         пробудити спогади за допомогою історичних предметів, пов’язаних з долею людини чи певними подіями в роки Великої Вітчизняної війни;

-         дати наочне уявлення про певний історичний час;

-         стимулювати емпатичне ( особистісно – співпереживальне) ставлення до історичних подій;

-         формувати глибоку повагу до минулого, хоча б яким воно не було,намагатися побачити та зрозуміти уроки історії.

Цей проект спрямований на те, щоб учні звернули увагу на речі, які є символічними, реліквіями для певної людини або родини.

 До Вашої уваги декілька  прикладів цього проекту:

-  книга –подарунок;

-  копія запиту до Міжнародної служби пошуку

- трудова  книжка 1939 р

- повідомлення про смерть бійця в роки війни.

(Копія запиту до Міжнародної Служби Пошуку розкрила таємницю жінки – остарбайтера, яка приховувала цей факт біографії від всієї сім’ї, боячись переслідувань. І тільки у 90-х роках це стало відомо).

Висновок.

 Пережити війну, не збожеволіти, перемогти ворога, підняти з руїн країну, виховати щасливих дітей, зберегти історичну правду для наступних поколінь  ̶  це внесок моїх земляків у Велику Перемогу!

Бажання розповісти про минуле, народження свідомості, що історія твориться нами самими  ̶  це вже крок не тільки до історичної, а й до демократичної свідомості.