Українська революція у Катеринославі. Вступ
Майдан та російська агресія 2014 року з її ідеями Новоросії, запереченням існування України та окремішності її південного сходу виявила, можливо, одну з ключових проблем українського суспільства – коротку історичну пам’ять. Громадяни нашої країни не пам’ятають своєї історії. Між іншим, на численних мітингах по усій країні 2014-го року, у публікаціях аналітичної преси та в окопах на Сході ми постійно звертаємося до подій 1917-21 років, коли молода українська держава, долаючи внутрішні чвари, несприятливу міжнародну ситуацію та агресію з боку Росії, чіплялася за можливість бути на політичній мапі світу. І ось через століття, новий, 2017-ий рік та сучасні події в Україні та навколо неї
хочеш-не хочеш знову змушують нас згадувати ті часи.
Сьогодні “Дніпроград” починає серію публікацій “Українська революція у Катеринославі”. Як виявилося, не багато містян знають історію свого краю, яку за довгі роки викреслили більшовики. Однак, саме тут, у Катеринославі, теж тривала українська революція. Синьо-жовті прапори з’явилися відразу ж на першій загальноміській демонстрації 1 травня 1917 року, яка і стала першим соціально-політичним вибухом у місті. Тут на протязі 1917-1919 років існували дві українські республіки та монархічний Гетьманат Павла Скоропадського. Тут видавалася українська періодика – “просвітян”, республіканців-соціалістів та консерваторів-монархістів. Вулицями цього міста ходили робітники заводів, працівники магазинів, дрібні комерсанти - діячі українських політичних партій зі своїми партійними псевдонімами, за якими спостерігала царська “охранка”. Багато з них жили тут у підпіллі, вигаданим за легендою життям під вигаданими прізвищами.
Лише після 1917 року вони змогли представляти інтереси краю в Українській Центральній Раді і обиратися до Всеросійських Установчих Зборів, вони працювали чиновниками Української Держави Скоропадського або готували проти неї заколот. Вихідці з Катеринослава відали іноземними справами та займали посаду прем’єр-міністрів при Директорії. Вулицями цього міста ходили і майбутні вояки УНР, добровольці Дієвої Армії, наші земляки ставали майбутніми отаманами з тризубом на шевроні. І саме вони були для червоних та білих “мазепинцями”, “самостійнікамі” – своєрідними прототипами нинішніх “бандєравцев” та “нєзалєжнікав” для Москви.
Катеринослав був одним з локомотивів синьо-жовтої революції на південному-сході України. Як виявилося, саме українські сили чинили у місті найбільший опір більшовикам, що виливався у затяжні багатоденні міські бої. І це незважаючи на те, що в місті завжди вистачало симпатиків усіх відомих на розвалинах імперії суспільно-політичних рухів. Не дарма Катеринослав в ті роки переходив у різні руки за різними підрахунками 18 разів – більше ніж Харків, Київ та інші великі міста тодішньої України.
Багато катеринославців після поразки у Визвольних змаганнях співпрацювали з більшовиками або зазнали репресій та були страчені, багато з них активно розвивали українську політичну думку вже в еміграції. Сьогодні ви не знайдете пам'ятників чи бодай меморіальних дошок усім цим людям. Наша мета - нагадати дніпрянам про ці викреслені із масової свідомості події, про цих викреслених людей. Тим більше, що для цього не обов’язково відкривати якісь засекречені архіви. Достатньо просто підняти з бібліотек та фондів роботи наших же земляків – тодішніх емігрантів та уже сучасних місцевих краєзнавців.
Отже, до 100-річчя початку Визвольних змагань, ми розпочинаємо серію публікацій “Українська революція у Катеринославі”. Щотижня ми будемо знайомити вас із подіями, які відбувалися в українському Катеринославі у відповідні дні 1917,1918 та 1919 років.
На черзі – кривавий січень. Саме у січневі дні нового 1918 року під час першої українсько-радянської війни більшовики підняли повстання проти УНР. Саме у перші дні нового 1919 року уже друга українська республіка на чолі з Директорією вела бої за місто з тими ж більшовиками та вояками Махна.
хочеш-не хочеш знову змушують нас згадувати ті часи.
Сьогодні “Дніпроград” починає серію публікацій “Українська революція у Катеринославі”. Як виявилося, не багато містян знають історію свого краю, яку за довгі роки викреслили більшовики. Однак, саме тут, у Катеринославі, теж тривала українська революція. Синьо-жовті прапори з’явилися відразу ж на першій загальноміській демонстрації 1 травня 1917 року, яка і стала першим соціально-політичним вибухом у місті. Тут на протязі 1917-1919 років існували дві українські республіки та монархічний Гетьманат Павла Скоропадського. Тут видавалася українська періодика – “просвітян”, республіканців-соціалістів та консерваторів-монархістів. Вулицями цього міста ходили робітники заводів, працівники магазинів, дрібні комерсанти - діячі українських політичних партій зі своїми партійними псевдонімами, за якими спостерігала царська “охранка”. Багато з них жили тут у підпіллі, вигаданим за легендою життям під вигаданими прізвищами.
Лише після 1917 року вони змогли представляти інтереси краю в Українській Центральній Раді і обиратися до Всеросійських Установчих Зборів, вони працювали чиновниками Української Держави Скоропадського або готували проти неї заколот. Вихідці з Катеринослава відали іноземними справами та займали посаду прем’єр-міністрів при Директорії. Вулицями цього міста ходили і майбутні вояки УНР, добровольці Дієвої Армії, наші земляки ставали майбутніми отаманами з тризубом на шевроні. І саме вони були для червоних та білих “мазепинцями”, “самостійнікамі” – своєрідними прототипами нинішніх “бандєравцев” та “нєзалєжнікав” для Москви.
Катеринослав був одним з локомотивів синьо-жовтої революції на південному-сході України. Як виявилося, саме українські сили чинили у місті найбільший опір більшовикам, що виливався у затяжні багатоденні міські бої. І це незважаючи на те, що в місті завжди вистачало симпатиків усіх відомих на розвалинах імперії суспільно-політичних рухів. Не дарма Катеринослав в ті роки переходив у різні руки за різними підрахунками 18 разів – більше ніж Харків, Київ та інші великі міста тодішньої України.
Багато катеринославців після поразки у Визвольних змаганнях співпрацювали з більшовиками або зазнали репресій та були страчені, багато з них активно розвивали українську політичну думку вже в еміграції. Сьогодні ви не знайдете пам'ятників чи бодай меморіальних дошок усім цим людям. Наша мета - нагадати дніпрянам про ці викреслені із масової свідомості події, про цих викреслених людей. Тим більше, що для цього не обов’язково відкривати якісь засекречені архіви. Достатньо просто підняти з бібліотек та фондів роботи наших же земляків – тодішніх емігрантів та уже сучасних місцевих краєзнавців.
Отже, до 100-річчя початку Визвольних змагань, ми розпочинаємо серію публікацій “Українська революція у Катеринославі”. Щотижня ми будемо знайомити вас із подіями, які відбувалися в українському Катеринославі у відповідні дні 1917,1918 та 1919 років.
На черзі – кривавий січень. Саме у січневі дні нового 1918 року під час першої українсько-радянської війни більшовики підняли повстання проти УНР. Саме у перші дні нового 1919 року уже друга українська республіка на чолі з Директорією вела бої за місто з тими ж більшовиками та вояками Махна.
Автор: Максим МІРОШНИЧЕНКО
Немає коментарів:
Дописати коментар